Наука і космос
Новини про науку, космос, дослідження, місії та відкриття.
108 новин у публічній стрічці
12 новин
Наука і космос
3 хв читання
NASA Announces Winners of 2026 University Innovation Competition
The Massachusetts Institute of Technology team that won the 2026 RASC-AL competition for their project, Exploration-Class Lunar Integrated Power SystEm. Credit: National Institute of Aerospace NASA announced the Massachusetts Institute of Technology project, Exploration-Class Lunar Integrated Power SystEm, as the first place winner for the 2026 Revolutionary Aerospace Systems Concepts – Academic Linkage (RASC-AL) competition, which challenges students to bridge gaps in aerospace technology by innovating new system concepts and prototypes. Another team from the same university won second place overall for their project, Mars Exploration Layered Infrastructure for Operations, Research, and Advancement, while Virginia Polytechnic Institute and State University took third place with the Mars Pylon Network. Empowering the next generation, the competition also supports the agency’s workforce development priorities by offering university teams hands-on experience in mission architecture development, systems engineering, and technical communication. “The winning teams demonstrated how academic innovation can support Artemis mission goals,” said Daniel Mazanek, program sponsor for RASC-AL and senior space systems engineer, NASA’s Langley Research Center in Hampton, Virginia. “Their work highlights the important role student research plays in shaping future space exploration, and the results showcase how disciplined analysis can elevate innovative ideas into viable exploration concepts.” Fourteen finalists attended the multi-day RASC-AL Forum in Cocoa Beach, Florida, and gave formal presentations outlining their mission architectures, technology solutions, and supporting analysis. These discussions provided students with real-time engineering feedback, exposing them to the rigor and scrutiny applied to human spaceflight concepts under development within the agency. Awards were presented to teams demonstrating the highest levels of technical rigor, innovation, and mission alignment. In addition to the top prizes, other awards included: Best in Communications, Position, Navigation, and Time Architectures for Mars Surface Operations Theme: Massachusetts Institute of Technology Mars Exploration Layered Infrastructure for Operations, Research, and Advancement MELIORA) Best in Lunar Sample Return Concept Theme: South Dakota State University Sample Extraction of Lunar Elements for Network Entry (SELENE) Best in Lunar Surface Power and Power Management and Distribution Architectures Theme: Massachusetts Institute of Technology Exploration-Class Lunar Integrated Power SystEm (ECLIPSE) Best in Lunar Technology Demonstrations Leveraging Common Infrastructure Theme: Massachusetts Institute of Technology CLPS-enabled Highly-autonomous End-to-End isruSystem Evaluations to Build Understanding and Resilient Growth by Experimenting with Regolith (CHEESEBURGER) Best Prototype: Embry-Riddle Aeronautical University, Worldwide Campus Advanced Utilization of Resources for Energy & Viability Off-Earth (Project AUREVO) University of Illinois, Urbana-Champaign with Leonardo de Vinci Engineering School Mining and Advanced Transformation of Regolith for Infrastructure and eXpansion (MATRIX) “The RASC-AL program allows students to demonstrate their ability to transform innovative concepts into technically sound studies, with emphasis on technical rigor, clear communication, and systems-level thinking,” said Christopher Jones, program sponsor for RASC-AL and chief technologist for the Systems Analysis and Concepts Directorate at NASA Langley. “These are the hallmarks of effective engineering that we’re looking for and reflect the standards required for real-world aerospace problem-solving,” The NASA RASC-AL competition represents a cross-agency collaboration. The competition is administered by the National Institute of Aerospace and managed by the NASA Tournament Lab, part of the agency’s Prizes, Challenges, and Crowdsourcing Program. For more information, visit: https://go.nasa.gov/3GS1OGm
Без рейтингу0 коментарів3 хв
Читати статтю→
Наука і космос
8 хв читання
NASA’s Artemis II Moon Mission Research Continues on Earth
5 min read NASA’s Artemis II Moon Mission Research Continues on Earth Artemis II astronaut Victor Glover walks on a treadmill while in a space suit harnessed to NASA’s Active Response Gravity Offload System at NASA’s Johnson Space Center. Glover is simulating a walk on a planetary surface while in a suit that has been offloaded to lunar gravity. Artemis II astronauts completed this and other suited tasks before their mission launched and within a few days of landing, giving researchers a chance to assess how quickly upon landing crews’ bodies adapt to a different gravity. Results will help scientists better understand how soon after landing crews can complete mission-critical tasks on the surface of the Moon or Mars. NASA/Robert Markowitz Since NASA’s Artemis II crew members safely splashed down in the Pacific Ocean on April 10 after their record-setting mission around the Moon, science teams have been busy collecting more data and combing through observations collected on the test flight. Results from these science investigations will help support safe human exploration of deep space and provide a blueprint for how future missions will conduct science on the lunar surface as NASA builds a Moon Base and develops an enduring human presence there. Postflight crew health, performance data In the hours, days, and weeks after landing, the Artemis II crew members, NASA astronauts Reid Wiseman, Victor Glover, Christina Koch, and CSA (Canadian Space Agency) astronaut Jeremy Hansen, contributed critical data to help the agency understand how the human body reacts to spaceflight. Collecting this data as soon as possible after landing was important to understand how the body adapts from microgravity to Earth’s gravity. The data will inform NASA’s understanding of how quickly crews can complete mission-critical tasks after landing on a planetary surface like the Moon or Mars, where there won’t be landing support personnel to assist. Within a day of splashdown, researchers collected a suite of data for the Artemis II Spaceflight Standard Measures study, which is part of a larger effort across the astronaut corps to gather a baseline set of health measurements on blood pressure, heart rate, eye health, and motor control. Crew members also completed a mini obstacle course, which included lying down, standing up, unfurling a rope ladder, ladder climbing, and more, to assess how their bodies were adapting to Earth’s gravity. Once the crew returned to NASA’s Johnson Space Center in Houston, researchers guided them through further medical check-ups and tests of motor control . Over the next several days, the crew completed obstacle courses wearing spacesuits offloaded to lunar gravity, which is roughly one-sixth the force of Earth’s gravity. Researchers are now analyzing this data to gain insight into how crews may perform as they adapt to the gravity of a planetary surface. As part of the Immune Biomarkers study, researchers are comparing blood and saliva samples collected after the Artemis II splashdown with samples collected preflight and during the mission. Among other topics, the study investigates whether and how dormant viruses reawaken in astronauts’ bodies while in space. Some crew members completed postflight cognition tests and a simulated manual spacecraft docking task to assess motor control for the ARCHeR ( Artemis Research for Crew Health & Readiness ) study. This, combined with data collected through a wrist-worn device while crew members were in space, is used to understand the effect of space hazards on well-being and performance. Initial data collections for Artemis II health studies concluded 45 days after splashdown. However, medical teams will continually monitor astronaut health throughout the Artemis II crew members’ lifetimes. Once this data is processed and anonymized, information will be available for scientists to study the effects of spaceflight via a request to NASA’s Life Sciences Data Archive . The results from this work could lead to new technologies and studies that help predict the adaptability of crews on future missions to the Moon and Mars. Analyzing astronaut-derived organ chips flown around Moon A scientist handles AVATAR organ chips following their journey around the Moon aboard Orion. The chips contain cells from each astronaut and are being prepared for detailed analysis. NASA Organ chips from NASA’s AVATAR ( A Virtual Astronaut Tissue Analog Response ) investigation are being analyzed at chip developer Emulate’s laboratory in Boston. The organ chips included bone marrow cells from each Artemis II astronaut. They flew around the Moon with the astronauts, and now researchers are studying these organ chips to determine how deep space radiation and microgravity affect human health at the molecular level. Scientists are comparing the chips flown aboard the spacecraft to ground controls and crew blood samples using advanced techniques, including single-cell RNA sequencing. The analysis will characterize how organ chips model individual responses to spaceflight, which is data that could allow NASA to send future astronauts’ AVATAR chips ahead on missions to develop personalized medical kits. The researchers plan to share early findings at scientific conferences while full analysis continues. Lunar imagery, audio for data release In this April 3, 2026, image, the Artemis II lunar science team is shown working in the Science Evaluation Room in the Mission Control Center at NASA’s Johnson Space Center in Houston. The team is putting together a plan of science observations for the Artemis II crew, which was headed toward the Moon aboard Orion. As they passed the Moon at closest approach on April 6, the crew applied the geology skills they learned in the classroom and in Moon-like environments on Earth as they photographed and described nuances of geologic features such as impact craters, ancient lava flows, and surface cracks and ridges. The crew noted differences in color, brightness, and texture — details that provide clues to surface composition and history. NASA/Bill Stafford On April 6, the Artemis II crew members studied features on and around the Moon for nearly seven hours during Orion’s closest approach to the lunar surface. Their work was guided by a minute-by-minute observation plan developed by the Artemis II lunar science team. Scientists are reviewing the data collected from the mission, which includes images, video, and audio files, to release a report of their initial data interpretations later this year. The report will cover observations of impact flashes, variations in color on the lunar surface, and the shape and texture of faults and ridges. The team also will publish a report on how Artemis II lunar science observations were planned, organized, and executed for the benefit of future Artemis missions. NASA will publish more than 100 science-related audio recordings with transcripts, as well as approximately 11,500 Earth and Moon image and video files from the mission science campaign, with accompanying data. While many of these images already are public, these records will be available through NASA’s Planetary Data System , a public archive of data from all of NASA’s planetary missions. To get the data ready, the team is converting files into standard formats that anyone can easily open and add information to make the data searchable in NASA’s archive for generations to come. For more information on NASA’s Artemis II science efforts, visit: https://www.nasa.gov/humans-in-space/artemis-ii-science/ Karen Fox / Molly Wasser Headquarters, Washington 240-285-5155 / 240-419-1732 [email protected] / [email protected] Facebook logo @NASA @NASAScience @NASASolarSystem @NASA @NASASolarSystem @NASAScience_ Instagram logo @NASA @NASASolarSystem @NASAScience_ Linkedin logo @NASA Read More Share Details Last Updated Jun 08, 2026 Related Terms Artemis 2 Biological & Physical Sciences Exploration Systems Development Mission Directorate Human Research Program Lunar Discovery & Exploration Program Missions Explore More 5 min read Digging Back in Time in the UAE Once below a shallow sea, Jabal al Fāyah now stands above the desert in the… Article 10 hours ago 3 min read Fighting Fire With Fire In fire-prone ecosystems in Australia’s Northern Territory, prescribed burns are lit to minimize the severity… Article 3 days ago 4 min read A Moonlit Earth as Seen From Artemis II An astronaut’s photo, taken en route to the Moon, reveals our planet and its place… Article 4 days ago Keep Exploring Discover Related Topics Missions Humans in Space Climate Change Solar System
Без рейтингу0 коментарів8 хв
Читати статтю→
Наука і космос
6 хв читання
NASA Concludes Antenna Mishap Investigation, Releases Report
5 min read Preparations for Next Moonwalk Simulations Underway (and Underwater) This sunset photo shows Deep Space Station 14, the 230-foot-wide (70-meter) antenna at the Goldstone Deep Space Communications Complex near Barstow, California, part of NASA’s Deep Space Network. NASA/JPL NASA has completed the investigation into the damage sustained last year at its 70-meter radio-frequency antenna, known as the Deep Space Station 14 (DSS-14), at the Goldstone Deep Space Communications Complex near Barstow, California. The agency has classified the event as a Type A mishap based on the total cost of damages. The antenna will remain offline to complete repairs and previously scheduled upgrades. “NASA takes safety and any departure from established procedures seriously, and the investigation at Goldstone made clear that we must strengthen our processes. We are acting on the investigation’s findings,” said Joel Montalbano, acting associate administrator for NASA’s Space Operations Mission Directorate at the agency’s headquarters in Washington. “We will update and improve procedures, rebuild core in-house capabilities, and reinforce operational discipline across the Deep Space Network. NASA remains focused on learning from this and modernizing systems, so DSS-14 and the broader network are ready to support our ambitious future missions.” On Sept. 16, 2025, the DSS‑14 antenna over‑rotated while actively tracking the Juno mission, placing excessive stress on cabling and associated structural supports. Water lines tied to the antenna’s fire‑suppression system also were damaged, causing significant flooding in the facility. There were no injuries. NASA convened a Mishap Investigation Board, bringing together experts from across the agency to examine the technical, organizational, and cultural factors behind the incident. The board conducted on‑site inspections, interviews, and detailed reviews of technical documentation and operational logs from all three Deep Space Network sites. The board completed its final report in April and submitted it for agency concurrence. The investigation issued findings and recommendations that emphasize training, technical rigor, operational procedures, system design, clear roles and responsibilities, and safety assurance. At the same time, teams already are applying lessons learned across all network sites to improve operational consistency. These steps will help bolster the network and reduce the risk of future mishaps. In its final report, the board found the mishap primarily stemmed from software weaknesses, human error, and an undetected failure in the antenna’s hydraulic limit system. Investigators determined an electrical issue at the antenna the previous day caused the control system to misreport the antenna’s rotation state, an issue that went unnoticed and triggered multiple limit-stops during the Juno track on Sept. 16. While working to identify the limit-stop problem, operators performed several troubleshooting steps that inadvertently bypassed software and hardware safeguards, which ultimately led to the over-rotation incident. After flooding in the antenna base was observed, operators attempted to stow the antenna as a safety precaution, however, because the system had already passed the rotation limits, this action drove the antenna further into over‑rotation, causing additional damage. Additionally, the investigation found the antenna’s hydraulic limit system, its final mechanical safeguard, was inoperable on Sept. 16 after being damaged in an undocumented prior incident. The system also had not been adequately tested for an undetermined period of time. Investigators also concluded workplace culture pressured operators to work as expeditiously as possible, often stretching beyond their usual roles, expertise, and training, to keep the antenna operating. The board states the cultural conditions observed at Goldstone were not present at the network’s other sites, where roles and responsibilities are followed more consistently. Other contributing factors outlined in the report include inadequate procedures, reliance on undocumented practices and tacit knowledge, and gaps in the antenna’s control logic. NASA will accept this as the final report. The agency estimates repairs will cost between $4.1 and $4.6 million, with a final figure to be determined after the antenna’s systems are fully assessed. The antenna will remain offline as it enters its previously scheduled extended maintenance and upgrade period, originally set to begin in August and expected to be completed by October 2028. These upgrades are part of broader network improvements essential to supporting future exploration and science missions, as well as enhancing the nation’s planetary defense capabilities. “We are committed to learning everything we can from this incident, and we’ve already begun putting those lessons into practice,” said Kevin Coggins, deputy associate administrator for NASA’s SCaN (Space Communications and Navigation) Program at the agency’s headquarters. “Our teams are working to strengthen and standardize processes and training across all three network sites to ensure it remains resilient, consistent, and ready to support the next generation of missions. Every challenge is an opportunity to improve, and this is no exception.” The Deep Space Network continues to provide full coverage for more than 40 missions despite the DSS‑14 incident. The network’s 13 other antennas, located at complexes in California, Australia, and Spain, are supporting all tracking needs without interruption. A dedicated scheduling team allocates antenna time across the network to meet each mission’s science and data‑return objectives. The team also maintains continuous coverage when an antenna goes offline for maintenance or an unexpected outage. To view the report, which includes redactions to protect proprietary and privacy-sensitive material, visit: https://www.nasa.gov/wp-content/uploads/2026/06/dss14-mishap-investigation-board-report-signed-final-redacted-hm-tagged-508.pdf?emrc=74c749 Share Details Last Updated Jun 05, 2026 Related Terms Space Communications & Navigation Program Communicating and Navigating with Missions Deep Space Network Explore More 2 min read NASA Draws on Industry for Mars Telecommunications Network Article 4 weeks ago 4 min read 20 Years of Space Communications and Navigation Article 4 weeks ago 3 min read I Am Artemis: Kathleen Harmon Article 4 weeks ago Keep Exploring Discover Related Topics Missions Humans in Space Climate Change Solar System
Без рейтингу0 коментарів6 хв
Читати статтю→
Наука і космос
6 хв читання
NASA Satellites Help Map Ocean Nutrient Stress
Warming waters decrease upwelling and lead to stress on marine microorganisms due to limited availability of vital nutrients. Red indicates the regions of highest nutrient-related stress. Kel Elkins/NASA’s Scientific Visualization Studio Editor’s note: This article was updated on June 5. A new study combining NASA satellite observations, ocean surveys, and genetic testing on marine microorganisms found evidence that warming ocean waters may be limiting nutrient availability across much of the global ocean. The researchers report that this nutrient stress affects microscopic marine organisms and could influence marine ecosystems over time. The research, published June 5 in Science Advances, tracked the condition of phytoplankton , which form the base of ocean food webs. Rather than measuring nutrients like nitrogen, iron, and phosphorus directly, the researchers inferred stress by tracking subtle shifts in the ratio of carbon to chlorophyll in phytoplankton observed from space. When the amount of chlorophyll decreases relative to carbon as seen in satellite data, it’s an indication that the plankton are stressed. “As our ocean continues to change, the ability to observe and track ocean conditions through sustained, high quality remote sensing observations has never been more important,” said Laura Lorenzoni, Program Scientist for NASA’s Ocean Biology and Biogeochemistry Program at NASA Headquarters in Washington. “This is fundamental, as plankton communities are the base of the marine food web on which important economic activities rely.” The research team combined two decades of data from NASA’s Aqua satellite’s Moderate Resolution Imaging Spectroradiometer (MODIS) sensor with plankton samples collected on research cruises around the world. The approach linked large-scale satellite observations with genetic markers in Prochlorococcus, a tiny but abundant marine microbe that shows signs of nutrient stress in its DNA. The result is a global map revealing where phytoplankton are thriving and where they’re struggling. To view this video please enable JavaScript, and consider upgrading to a web browser that supports HTML5 video Ocean chlorophyll, as observed with NASA’s Moderate Resolution Imaging Spectroradiometer (MODIS) instrument between January 2010 through May 2016. Marit Jentoft-Nilsen/NASA’s Goddard Space Flight Center The strongest indications of nutrient stress on plankton appeared in the subtropical gyres, which are vast, relatively calm regions of the Atlantic, Pacific, and Indian oceans. In these areas, a layer of warm surface water stifles the flow of colder water from deeper in the ocean. “When the surface of the ocean warms, it generates this very stable situation where a layer of low-density water sits on top of higher-density cold water,” said study coauthor Adam Martiny, an oceanographer at the University of California, Irvine. “You’ve probably experienced that if you’ve ever been to a lake in the summertime—it’s super warm right on the surface, and very cold deeper down when you stick your legs in.” This layering blocks the upward flow of nutrient-rich water, limiting the availability of ocean surface nutrients that are crucial for plankton. In the South Pacific, one of the most nutrient-poor regions, a layer of warm surface water contributed to nitrogen and iron shortages, producing the most severe nutrient-related stress that the team discovered. But the researchers were surprised to find that parts of the North Atlantic experience less nutrient stress than expected. Although there was evidence of a lack of phosphorus, the impact on microorganisms was comparatively mild. That difference may reflect the biology of the organisms themselves. Phytoplankton can partially compensate for phosphorus shortages by recycling phosphorus more efficiently or replacing phosphorus-rich molecules inside their cells. Nitrogen shortages are harder to overcome because nitrogen is crucial for the proteins and cellular machinery required for photosynthesis and nutrient uptake. The study revealed that nutrient stress is strongly correlated with seasons and major weather cycles such as El Niño and the Pacific Decadal Oscillation, which lead to warming waters in the Pacific Ocean. During La Niña events, which cool water over a large part of the Pacific, stronger upwelling brought more nutrients to surface waters and reduced stress in some regions. Superimposed on those multi-year cycles, however, was a longer-term trend. From 2002 through 2021, average sea-surface temperatures increased across nearly 90% of the ocean area examined in the study. Over the same period, nutrient stress generally intensified, consistent with previous hypothesis that warming oceans may become increasingly stratified and less able to replenish surface nutrients. In many nutrient-poor regions of the Southern Hemisphere, however, the researchers found evidence that nutrient stress had not increased as much as expected despite significant warming. They suspect that microbes capable of capturing nitrogen from the air may partially offset the effects of reduced nutrient mixing. That finding hints that marine ecosystems may possess more resilience to warming climates than some models predict. It also underscores the complexity of forecasting how ocean biology will respond to continued warming. “We have two really powerful tools,” said study coauthor Michael Behrenfeld, a biochemist with Oregon State University in Corvallis, Oregon. The tools include satellite observations and cellular studies. “Both produce big data sets, but they are kind of opposites. We have very detailed data about microscopic phytoplankton … and then we have global coverage with satellites.” By combining satellites that monitor the entire ocean with genetic clues carried inside microscopic plankton, the researchers say they are gaining a new way to track biological responses to changing environmental conditions near real time. By James Riordon NASA’s Earth Science News Team Media contact: Elizabeth Vlock NASA Headquarters About the Author James Riordon Senior Science Writer Explore More 5 min read Digging Back in Time in the UAE Once below a shallow sea, Jabal al Fāyah now stands above the desert in the… Article 10 hours ago 3 min read Fighting Fire With Fire In fire-prone ecosystems in Australia’s Northern Territory, prescribed burns are lit to minimize the severity… Article 3 days ago 5 min read NASA-Funded Study Shows Wildfire Smoke’s Hidden Ozone Toll Over the last decade, wildfires have worsened ground-level ozone pollution across much of the contiguous… Article 4 days ago
Без рейтингу0 коментарів6 хв
Читати статтю→
Пауза на квіз
Втомились читати? Пройдіть тест дня
Наука і космос
2 хв читання
First Steps: America’s Grueling Second Spacewalk
A year after America’s first spacewalk, Gemini IX-A Eugene Cernan stepped outside his spacecraft for an ambitious extravehicular activity scheduled for 167 minutes. The challenges he faced led NASA to reevaluate plans, equipment, and training for future spacewalks. NASA One year after Gemini IV astronaut Edward H. White completed NASA’s first spacewalk the agency prepared for a demanding second excursion. Originally scheduled for Gemini VIII, the extravehicular activity (EVA) was reassigned to Gemini IX-A after that mission ended early, with Gene Cernan taking on the task. On June 5, 1966—the mission’s third day—Cernan exited the spacecraft and quickly found himself fighting his own equipment. His spacesuit was so rigid that even simple movements required intense effort. He struggled to complete the simplest maneuvers. Within minutes, Cernan was exhausted and sweating profusely. His spacesuit was cooled only through the circulation of oxygen and as he worked to complete the goals of the EVA, his helmet fogged over completely, obstructing his view and his heart rate rose to about 180 beats per minute. As concerns grew that he might lose consciousness, the EVA was called off and Cernan’s spacewalk ended after two hours and eight minutes. When Gemini IX-A returned to Earth, doctors found that Cernan had lost 13 pounds during the three-day mission, most of it water lost during his EVA. The challenges Cernan faced that day reshaped NASA’s approach to spacewalking. His experience directly influenced improved training methods, refined EVA procedures, and precipitated advances in spacesuit design—key steps in preparing astronauts for lunar surface missions just a few years later. Credit: NASA
Без рейтингу0 коментарів2 хв
Читати статтю→
Наука і космос
2 хв читання
Боротьба з вогнем за допомогою вогню
У травні та червні кожного року супутники NASA зазвичай починають виявляти велику кількість лісових пожеж у регіонах Top End та Arnhem Land Північної території Австралії. В деякі дні, особливо в післяобідній час, ці пожежі можуть виглядати як великі лісові пожежі на супутникових знімках, широко розповсюджуючи дим. Це сталося, коли супутник NASA Aqua зафіксував це зображення диму та пожеж 28 травня 2026 року. Однак часто пожежі в цьому районі виглядають меншими та менш загрозливими. Наприклад, вранці за кілька днів раніше та пізніше супутники NASA виявили мало диму, незважаючи на те, що спостерігали багато термічних аномалій , або гарячих точок, що вказували на активність вогню. Модель підпалу, місце та час відповідають контрольованим підпалам , які навмисно запалюються для управління ландшафтом. Землевласники зазвичай запалюють вогонь вранці, а дим накопичується протягом дня. Цей процес іноді створює великі стовпи диму, коли є підйоми та помірні вітри, які відносять дим від пожеж, як це сталося 28 травня та знову 2 червня. Пожежі зазвичай спалюють вогнестійкі трави, підлісок та розріджені дерева в тропічних саванах регіону тропічних саванах . Протягом останніх кількох десятиліть землевласники регіону поєднали глибокі корінні практики управління землею з сучасними технологіями, щоб створити програми управління ландшафтом, такі як проект West Arnhem Land Fire Abatement та Arnhem Land Fire Abatement . Мета таких зусиль полягає в тому, щоб навмисно спалити частину підліску савани, щоб створити вогневі бар'єри та зменшити навантаження пального на початку сухого сезону, зменшуючи більш руйнівні та енергоємні пожежі пізніше в сезоні. Сухий сезон зазвичай починається в травні і триває до вересня, згідно з даними Бюро метеорології Австралії . Хоча дослідження тривають, є ознаки того, що зусилля з контрольованого підпалу мають бажаний ефект. Аналіз супутникових спостережень за пожежами свідчить про те, що зусилля з контрольованого підпалу перемістили активність вогню з пізнього на ранній етап сухого сезону, що призвело до зменшення інтенсивних пожеж та викидів. Зображення NASA Earth Observatory від Міхали Гаррісон, використовуючи дані MODIS від NASA EOSDIS LANCE та GIBS/Worldview . Історія Адама Войланда.
Без рейтингу0 коментарів2 хв
Читати статтю→
Наука і космос
2 хв читання
NASA проводить огляд виробництва композитних матеріалів у 2026 році
Проект NASA Hi-Rate Composite Aircraft Manufacturing (HiCAM) зібрав усю команду партнерів Консорціуму передових композитів для весняного огляду 2026 року в Науково-дослідному центрі Ланглі в Гемптоні, Вірджинія. Зустріч відбулася з 5 по 7 травня, об'єднавши близько 150 учасників з консорціуму, що складається з 22 членів публічно-приватного партнерства. Огляд дав NASA та промисловим партнерам можливість оцінити нещодавні досягнення та спланувати подальшу роботу. NASA оголосило про нові рішення щодо портфоліо, обравши технології, які можуть мати найбільший вплив на швидкість виробництва для наступної програми літаків. Під час зустрічі команди переглянули останні результати з фази розвитку проекту та обговорили ранні досягнення в рамках фази 2, відомої як фаза демонстрації. Ця фаза передбачає масштабування ключових технологій виробництва в найближчі роки. Важливою частиною заходу стали одноденні семінари, присвячені демонстраціям складання двох великих структур літаків: крила та фюзеляжу. Ці сесії об'єднали дослідників NASA, інженерів промисловості та партнерів для обміну новинами, ідеями та обговорення довгострокових планів. Багато команд зазначили, що цього року спостерігали посилену співпрацю та координацію в групі. Ця співпраця підтримує мету HiCAM щодо демонстрації великомасштабного виробництва композитного фюзеляжу та крила в 2028 і 2029 роках. Ці демонстрації є важливими етапами проекту та допоможуть продемонструвати, як передові композитні матеріали та процеси можуть підтримувати швидше та дешевше виробництво літаків. NASA та його партнери продовжують стабільно просуватися до цілей проекту. Робота проекту може допомогти прокласти шлях до нових методів виробництва легких композитних конструкцій, що зробить майбутні літаки легшими у виробництві та більш ефективними в експлуатації. Кіміко Букер Науково-дослідний центр Ланглі NASA
Без рейтингу0 коментарів2 хв
Читати статтю→
Наука і космос
5 хв читання
Дослідження за фінансування NASA показує приховані наслідки озону від диму лісових пожеж
Дим від лісових пожеж створює нові виклики для чистоти повітря. Дослідження, підтримане NASA, опубліковане в четвер, виявило, що протягом останнього десятиліття лісові пожежі погіршили забруднення озоном на рівні землі в багатьох частинах США, створюючи небезпечне повітря далеко від активних вогнів. Лісові пожежі стали все більш важливим чинником забруднення озоном на рівні землі, або смогу, у багатьох регіонах США, повідомляють дослідники 4 червня в журналі Science . В цілому, пожежі знівелювали майже чотири роки досягнень у контролі озону, з більшими втратами на заході та в центрі країни. Дим часто асоціюється з сажою, попелом та іншими дрібними частинками, які роблять повітря туманним. Але лісові пожежі також викидають гази, такі як оксид вуглецю, які можуть сприяти утворенню озону на поверхні під впливом сонячного світла, коли присутні інші забруднювачі. Озон на поверхні є невидимим забруднювачем, який шкодить здоров'ю людей, рослинам і сільськогосподарським культурам. Коли димові хмари переміщуються і змішуються з іншими забруднювачами, ці реакції можуть призводити до збільшення озону на сотні або навіть тисячі миль від активних пожеж. “Спостереження NASA за Землею, разом із мережами моніторингу на місцях, допомагають виявити ризики якості повітря від лісових пожеж, які можуть перетинати державні кордони, надаючи менеджерам з якості повітря кращу інформацію для прийняття рішень, оскільки дим від лісових пожеж впливає на більше спільнот,” - сказав Джон Хейнс, менеджер програми NASA Earth Action з охорони здоров'я та якості повітря в штаб-квартирі агентства у Вашингтоні. “Це яскравий приклад того, як наука NASA служить спільнотам тут, у США.” Створення чіткішої картини озону Високо в атмосфері озон захищає Землю від шкідливого ультрафіолетового випромінювання . Однак поблизу землі озон може подразнювати легені, погіршувати астму та інші респіраторні захворювання, а також підвищувати ризики для здоров'я дітей, літніх людей, працівників на відкритому повітрі та людей з існуючими захворюваннями. Щоб відстежити зміни озону на поверхні, дослідники звернулися до глибокого навчання, форми штучного інтелекту, яка знаходить шаблони в великих наборах даних. Вони використали його для створення унікального набору даних, що оцінює щоденний озон на поверхні з 2003 по 2024 рік на решітці розміром в кілометр — приблизно 0,6 милі з кожного боку — по всій території США. Ця робота отримала підтримку від програми NASA з охорони здоров'я та якості повітря та інших грантів NASA. Вчені об'єднали дані з близько 1000 станцій моніторингу якості повітря на місцях з даними атмосферних моделей, інформацією про погоду, даними про забруднення від лісових пожеж та інформацією, отриманою з супутників, включаючи продукти з Visible Infrared Imaging Radiometer Suite ( VIIRS ) та Moderate Resolution Imaging Spectroradiometer ( MODIS ). Їхній аналіз виявив два чітких періоди. З 2003 по 2015 рік рівень озону на рівні землі в США загалом знижувався, оскільки викиди забруднюючих речовин, що сприяють утворенню озону, зменшувалися. Однак після 2015 року ці досягнення сповільнилися або навіть змінилися в багатьох місцях. Порівнюючи оцінки рівнів озону зі сценаріями, в яких не враховувалися впливи лісових пожеж, дослідники виявили, що забруднення від лісових пожеж стало основним чинником цього зсуву. Без внеску лісових пожеж, рівень озону на рівні землі в центрі країни, наприклад, ймовірно, продовжував би знижуватися. Натомість лісові пожежі знищили близько 5,3 років прогресу в контролі озону з 2015 року. “Люди в центрі країни можуть думати, що пожежі, які горять далеко, не вплинуть на них,” - сказав відповідальний автор дослідження Джун Ванг, атмосферний вчений з Університету Айови в Айова-Сіті. “Але як тільки забруднення від лісових пожеж потрапляє в повітря, воно може переміщатися між регіонами. Забруднення з одного місця може вплинути на якість повітря в іншому.” Вимірювання впливу на здоров'я Дослідження також виявило, що озон, викликаний лісовими пожежами, збільшив експозицію до небезпечного повітря і, ймовірно, сприяв передчасним смертям. За оцінками, кількість передчасних смертей, пов'язаних з тривалим впливом озону від лісових пожеж у США, зросла на 318 смертей на рік після 2013 року, при цьому середній показник після 2013 року на 46% вищий, ніж у попереднє десятиліття. Дослідники розрахували передчасні смерті, використовуючи середню тривалість життя, оцінки впливу озону та щільність населення. Пожежі в Канаді 2023 року показали, наскільки широко ці ризики можуть поширюватися, з підвищенням озону, викликаним димом, що простягнувся через центр країни і в частини північного сходу та півдня. Загалом, з 2022 по 2024 рік, лісові пожежі піддали додаткові 43 мільйони людей у США умовам, які не відповідали чинним федеральним стандартам якості повітря для озону, оцінили дослідники. Отримати цю національну картину важко лише з моніторів на місцях. Монітори на місцях залишаються основою моніторингу якості повітря в США, але вони не охоплюють кожну спільноту. Науково обґрунтовані супутникові спостереження та моделі NASA допомагають дослідникам та агентствам бачити патерни якості повітря через держави, регіони та сезони пожеж. Ця ширша робота з якості повітря включає нові місії TEMPO (Моніторинг викидів: моніторинг забруднення). Запущена в 2023 році, TEMPO є першою місією NASA, яка використовує спектрометр на орбіті для надання щогодинних вимірювань якості повітря над Північною Америкою вдень. Її огляд достатньо чіткий, щоб розрізняти патерни забруднення, включаючи озон на поверхні, в районах лише кількох квадратних миль, що є значним покращенням у порівнянні з попередніми супутниками. Разом ці можливості допомагають дослідникам та агентствам бачити патерни озону, пов'язані з димом, які інакше могли б бути важче виявити, особливо в сільських і віддалених районах. Ця робота також вказує на практичне використання науки NASA під час сезону пожеж. Команда Ванга використовувала підтримку NASA для розробки FireAQ, системи підтримки прийняття рішень, яка об'єднує супутникові спостереження, прогнози моделей та продукти вогню та аерозолів у щотижневі брифінги з державними та місцевими чиновниками з якості повітря . Мета полягає в тому, щоб допомогти чиновникам зрозуміти, куди може переміститися забруднення, пов'язане з димом, і надати громадам кращу інформацію.
Без рейтингу0 коментарів5 хв
Читати статтю→
Перевір себе
Думаєте, що знаєте відповідь? Пройдіть швидкий тест
Наука і космос
1 хв читання
Яскравий і хаотичний Юпітер
NASA/JPL-Caltech/SwRI/MSSS; Обробка зображення Гері Ісон © CC BY Космічний апарат NASA Juno зафіксував це кольорове зображення північної півкулі Юпітера під час свого 61-го близького прольоту планети 12 травня 2024 року. Громадський науковець Гері Ісон створив це зображення, використовуючи сирі дані з інструмента JunoCam, застосувавши цифрову обробку для покращення кольору та чіткості. Це зображення надає детальний вигляд хаотичних хмар і циклонічних штормів у зоні, відомій вченим як складена філаментна область. У цих регіонах зональні вітри, які створюють знайомі смугасті візерунки в хмарах Юпітера, руйнуються, що призводить до турбулентних візерунків і структур хмар, які швидко змінюються протягом лише кількох днів. Дізнайтеся більше про можливості займатися наукою NASA через проекти громадянської науки. Кредит зображення: NASA/JPL-Caltech/SwRI/MSSS; Обробка зображення Гері Ісон © CC BY
Без рейтингу0 коментарів1 хв
Читати статтю→
Наука і космос
4 хв читання
Земля під місячним світлом, як її бачить Artemis II
Одна з перших фотографій, переданих на Землю з місії Artemis II , вразила всіх. На зображенні повний диск Землі з'являється серед небесних явищ, що ілюструють її місце в сонячній системі. Хоча видима півкуля здається залитою сонячним світлом, насправді вона освітлена місячним світлом. Перспектива астронавтів надала рідкісну можливість зафіксувати нічні особливості — зокрема, вогні від людського населення — з нового ракурсу. Член екіпажу Artemis зробив фото з космічного корабля Orion після завершення транслунарного маневру , який вивів космічний корабель з орбіти Землі на траєкторію до Місяця. На фото Земля затуляє Сонце з перспективи Orion, залишаючи лише невелику частину його яскравого світла видимою в нижньому правому куті. Зелені аврори, викликані зарядженими частинками від Сонця, взаємодіючими з верхніми шарами атмосфери Землі, світяться навколо північного та південного полюсів (нижній лівий та верхній правий кути відповідно). Світло Сонця також створює розмитий світловий ефект, відомий як зодіакальне світло , яке видно в нижньому правому куті Землі. Це явище виникає внаслідок відбиття сонячного світла від міжпланетного пилу. Спостерігачі на Землі можуть бачити його в певні часи року на світанку або заході сонця як слабку колонну світла, що піднімається з горизонту. Дані, зібрані космічним апаратом Juno під час його подорожі до Юпітера, свідчать про те, що Марс може бути значним джерелом частинок пилу, які викликають зодіакальне світло. Інша планета-сусідка Землі, Венера, з'являється як яскравий об'єкт у нижньому правому куті зображення. На самій Землі вогні міст свідчать про людську діяльність. Яскраві ділянки видно в Іспанії, Португалії та північній Африці (нижній лівий кут), підсахарській Африці (центральний лівий кут) та Бразилії (центральний правий кут). Технологія цифрових камер — з допомогою освітлення повного Місяця — дозволила побачити ці та інші деталі поверхні та атмосфери Землі в умовах низького освітлення. Екіпаж налаштував ISO камери на 51,200, щоб зробити її дуже чутливою до світла. Для порівняння, налаштування ISO 100 або 200 є звичайними для денних фотографій. Попередні нічні зображення Землі, зроблені з космічних апаратів, можуть виглядати дуже інакше, але також надихали та просвітлювали. Наприклад, екіпаж Apollo 12 сфотографував Землю, що затуляє Сонце у 1969 році; астронавт Алан Бін згодом зобразив свої враження від події у картинах . Нещодавно астронавти на Міжнародній космічній станції фотографували планету вночі з низької орбіти Землі, тоді як продукт Black Marble NASA використовує супутникові спостереження для створення наукових записів нічних вогнів на щоденній, місячній та річній основі. Ці програми забезпечують тривалі записи даних, тоді як фото Artemis II є унікальним, оскільки це одне зображення, захоплене людиною, яке показує багато низькосвітлових особливостей одночасно. Сінді Еванс , старший науковець з досліджень у відділі астроматеріалів та досліджень NASA, працювала в Науковій оцінювальній кімнаті під час місії Artemis II і була однією з перших людей на Землі, хто побачив це зображення. Еванс була вражена як його красою, так і перспективою, яку відкривають всі видимі особливості сонячної системи. "Мені дуже подобається це зображення, тому що воно було зроблено з Землею в місячному світлі і показує Землю як космічне тіло, динамічну планету, що взаємодіє з сонячним вітром, і місце, де існує життя," — сказала вона. Це зображення також має наукову цінність, зазначив Мігель Роман , заступник директора з атмосферних і даних систем у Центрі космічних польотів Годдарда NASA. "Це потужно говорить про широту того, що робить NASA в науці та людських дослідженнях," — сказав він. Роман вивчає штучне світло вночі, як його видно з космосу, як вимірювальний сигнал людської діяльності. "[Ця фотографія] нагадує нам, що Земля вночі є візуально привабливою, фізично складною та науково недослідженою," — сказав Роман. "Я бачу це зображення як погляд на те, чим може стати наука про Землю в майбутньому." Зображення NASA , підготовлені для Earth Observatory Лорен Дофін. Історія Ліндсі Доерман. Посилання та ресурси NASA (2026, 22 квітня) Розвиток спостереження за Землею в NASA з моменту публікації фотографії Earthrise . Доступно 2 червня 2026 року. NASA (2026, 3 квітня) Привіт, світ . Доступно 2 червня 2026 року. NASA (2006, 9 жовтня) Фотографії астронавтів під час Apollo . Доступно 2 червня 2026 року. NASA Earth Observatory (2026, 15 травня) Зображення Землі в новому світлі . Доступно 2 червня 2026 року. Бібліотека зображень та відео NASA (2026, 3 квітня) Земля з перспективи Artemis II . Доступно 2 червня 2026 року.
Без рейтингу0 коментарів4 хв
Читати статтю→
Наука і космос
7 хв читання
Curiosity Blog, Sols 4908-4912: Goodbye Campo Marte, It’s Been Fun!
Curiosity Navigation Curiosity Home Mission Overview Where is Curiosity? Mission Updates Science Overview Instruments Highlights Exploration Goals News and Features Multimedia Curiosity Raw Images Images Videos Audio Mosaics More Resources Mars Missions Mars Perseverance Rover Mars Curiosity Rover MAVEN Mars Reconnaissance Orbiter Mars Odyssey More Mars Missions Mars Home 5 min read Curiosity Blog, Sols 4908-4912: Goodbye Campo Marte, It’s Been Fun! NASA’s Mars rover Curiosity acquired this image of the inlet on its Chemistry & Mineralogy X-Ray Diffraction instrument (CheMin), which is about the size of a laptop computer and sits inside rover’s body, where it analyzes the chemical composition of rocks and soil. Curiosity captured the image using its Mars Hand Lens Imager (MAHLI), a close-up camera located on the turret at the end of the rover’s robotic arm, on May 28, 2026 — Sol 4908, or Martian day 4,908 of the Mars Science Laboratory Mission — at 11:14:14 UTC. NASA/JPL-Caltech/MSSS By Susanne P. Schwenzer, Professor of Planetary Mineralogy at The Open University, UK Earth planning date: Friday, May 29, 2026 Drilling always keeps the rover in place for a little while, and our 47th successful drill, “Campo Marte,” was no exception. The team used the time wisely and on top of the drilling, we also have many observations. Thinking for a long time about a workspace always gets me attached to the area — some more than others; at the shorter stops, especially — when I am on shift several times during this time. I was Science Operations Working Group chair three times while we were here, so it’s a real “Goodbye” for me today as we are driving onward to reach the next area up the hill on Mount Sharp. The Campo Marte drill was successful, as my colleague Abigail Fraeman reported last week . This week was spent investigating the aftermath of the drilling, which means running the CheMin instrument to get mineralogical data and the SAM instrument to inspect the volatile releases. ChemCam, APXS, MAHLI and Mastcam were also busy documenting the drill hole and the drill fines, as well as how much sample there was available overall. Of course, Curiosity also had a very good look at the other interesting targets in the area! Besides all the work on the drill hole, ChemCam carried out an expert’s targeting exercise by setting two targets up to aim at two different layers on adjacent spots on the finely laminated sediments. That involves aiming at millimeter-sized targets, named “Corcovado” and “Junakas,” respectively, about 3 meters away (about 10 feet)! We are curious if the layers are chemically different, which would tell us about different formation conditions, or if they are similar and the conditions when those layers formed were more similar. ChemCam is also looking at the target “Palcaya” to get more data on the chemistry of the layered bedrock, and will investigate the target “Alcamachi,” which is a float rock that looks intriguingly dark. Maybe that tells us it’s got a different chemistry? We will find out when we get the data! In addition to the chemistry measurements, ChemCam will also carry out a spectral investigation on the target “Magallanas,” which was a little too far away to also point the laser at it, but is intriguingly dark. This last week, ChemCam also planned three long-distance RMIs to document the sedimentary structures — younger and older ones — in the surrounding area. One of them drew the suspicion that it might break a record: it might be the longest strip of RMI images we have taken in one mosaic! The jury is out, it’s 24 frames and this way links up with an earlier, shorter set of images. The reason the mosaic is so long is because it images a small ridge with sedimentary textures that could tell us about the depositional conditions when the rock layers formed. But how cool is that — at 13+ years to still break our own records? Since our arrival, Mastcam has been very busy getting the entire region around us imaged. In addition, some higher-resolution mosaics have been taken, most notably one of the locations where the remaining sample was dropped, and then of the workspace to see again how much sample might — or might not — have been left in the drill stem and fallen out when Curiosity did the motions that are designed to shake any remaining sample out of the drill, to leave it prepared for the next time. Another imaging task, but for MAHLI, is to always image the sample inlets, also, to see if they are clean and prepared for the next sample. I included the MAHLI image of the CheMin inlet — don’t worry about the little rock, it’s with us for a while, and the CheMin team now calls it “our pet rock.” APXS joined the drill-hole investigations and has been focused on it even more than usual. The team decided that this is a very good opportunity to increase counting statistics beyond the usual and well-tested levels by significantly increasing the measurement time. To achieve that, it measured the Campo Marte drill fines in all plans of this week. And on the last night of that, MAHLI gets out its LED lights to finish the experiment with a sparkling nighttime MAHLI experiment to document it all. Our environmental team has kept the rover busy by looking at atmospheric opacity, dust activity, dust-devil activity and, of course, also monitoring the environment in general. With all this finished, the rover will continue its way up the hill to the next interesting area. I heard something like “cross-bedding” during the discussions, but as a mineralogist, I just note that that decision was taken by people who know more about sediments than I do, while I am itching to see the CheMin mineralogy results! Want to read more posts from the Curiosity team? Visit Mission Updates Want to learn more about Curiosity’s science instruments? Visit the Science Instruments page NASA’s Curiosity rover at the base of Mount Sharp NASA/JPL-Caltech/MSSS Share Details Last Updated Jun 03, 2026 Related Terms Blogs Explore More 3 min read Curiosity Blog, Sols 4900-4907: Pasadena, We Have a Drill Sample! Article 6 days ago 3 min read Curiosity Blog, Sols 4893-4899: Drilling at Campo Marte and a Visit From the Psyche Spacecraft Article 2 weeks ago 3 min read Curiosity Blog, Sols 4886-4892: Ingenuity and Perseverance, Curiosity Style Article 3 weeks ago Keep Exploring Discover More Topics From NASA Mars Mars is the fourth planet from the Sun, and the seventh largest. It’s the only planet we know of inhabited… All Mars Resources Explore this collection of Mars images, videos, resources, PDFs, and toolkits. Discover valuable content designed to inform, educate, and inspire,… Rover Basics Each robotic explorer sent to the Red Planet has its own unique capabilities driven by science. Many attributes of a… Mars Exploration: Science Goals The key to understanding the past, present or future potential for life on Mars can be found in NASA’s four…
Без рейтингу0 коментарів7 хв
Читати статтю→
Наука і космос
5 хв читання
NASA виявила новий спосіб, як Земля могла отримати елементи, необхідні для життя
Вчені, підтримувані NASA, надали нову інформацію про те, як рання Земля могла отримати деякі елементи, необхідні для того, щоб стати придатною для життя. Вони також пропонують нову роль Юпітера у розподілі цих елементів по молодій сонячній системі. Дослідження, опубліковане сьогодні в Science Advances , вивчає цю історію, аналізуючи співвідношення фосфору до азоту в залізних метеоритах та в молодших об'єктах, відомих як хондритах. Дослідження свідчить про те, що Земля отримала запаси елементів, необхідних для життя, таких як фосфор і азот, переважно з внутрішньої сонячної системи, без значного внеску з хондритів зовнішньої сонячної системи Дебджіт Патхак Університет Райса Формування планетарної системи Наша сонячна система сформувалася з газу та пилу, які оберталися навколо протосонця більше 4.5 мільярдів років тому. Цей газ містив сировину, необхідну для формування планет, місяців і, зрештою, життя, як ми його знаємо. Два елементи, які мають особливе значення для життя, це азот і фосфор. На ранніх стадіях формування сонячної системи газ і пил злилися в тіла, відомі як планетезимали. Коли ці об'єкти оберталися навколо молодого Сонця в цьому хаотичному середовищі, планетезимали зіткнулися, залишаючи розбиті уламки по всій системі. Зрештою, багато з цих частин були включені в планети та місяці. Інші частини збереглися до сьогодні у вигляді астероїдів, які все ще обертаються навколо Сонця, а якщо вони впали на Землю і були знайдені, то як метеорити. Ці метеорити забезпечують вікно в ранню сонячну систему в час, коли Землі ще не існувало. Хондрити та залізні метеорити — це два різні класи цих метеоритів. Залізні метеорити — це щільні, металеві об'єкти, які в основному складаються з залізно-нікелевого сплаву. Хондрити, з іншого боку, є кам'янистими об'єктами і вони відповідальні за більшість метеоритів, які були знайдені на Землі. Кожен тип метеорита походить від планетезималів, які сформувалися в різний час у нашій системі. Найстаріше покоління планетезималів є джерелом залізних метеоритів. Хондрити походять з другого покоління планетезималів, які сформувалися на 2-3 мільйони років пізніше. Будівництво придатної для життя планети Розуміння того, як була створена Земля і коли вона стала придатною для життя, важливо для астробіологів, які вивчають, як і коли наша планета стала придатною для життя, як ми його знаємо. Молодій Землі потрібно було мати запаси інгредієнтів для життя, включаючи азот і фосфор, щоб перші живі клітини могли сформуватися. Існує дискусія серед вчених щодо того, звідки походять запаси елементів, необхідних для життя на Землі. Деякі докази вказують на хондрити зовнішньої сонячної системи, які подорожували всередину, щоб досягти Землі пізно в процесі формування нашої планети. Однак нове дослідження розповідає іншу історію. Використовуючи лабораторні експерименти та геохімічні моделі, команда відтворила карту співвідношення фосфору до азоту (P/N) по ранній сонячній системі і виявила відмінності між першим (залізні метеорити) і другим (хондрити) поколіннями планетезималів. Експерименти та подальше геохімічне моделювання показали, що перше покоління мало вищий коефіцієнт P/N у зовнішній сонячній системі, при цьому цей коефіцієнт зменшувався в напрямку внутрішньої сонячної системи. Ця тенденція була обернена у другому поколінні планетезималів, з вищими коефіцієнтами P/N у внутрішній сонячній системі. Вважається, що під час формування першого покоління планетезималів відбувався зовнішній потік матеріалу, який підвищував коефіцієнт P/N у зовнішній сонячній системі. Потім з'явився Юпітер. Для нашої сонячної системи присутність і історія зростання Юпітера, дійсно, здається, відіграли критичну роль у визначенні розподілу основних хімічних інгредієнтів, необхідних для придатних для життя світів. Радждіп Дасгупта Університет Райса Коли Юпітер сформувався і зріс до величезного розміру (і гравітаційного впливу), планета обмежила переміщення фосфору та азоту з внутрішньої до зовнішньої сонячної системи. Це означало, що коли з'явилося друге покоління планетезималів, ті, що знаходилися в внутрішній сонячній системі, залишилися з вищим коефіцієнтом P/N, ніж їхні родичі далі. “Для нашої сонячної системи присутність і історія зростання Юпітера, дійсно, здається, відіграли критичну роль у визначенні розподілу основних хімічних інгредієнтів, необхідних для придатних для життя світів,” сказав Радждіп Дасгупта з Університету Райса в Х'юстоні та старший автор дослідження. “Залишається відкритим питанням, чи може бути встановлений бюджет елементів, необхідних для життя, подібний до земного, без планети, схожої на Юпітер, у популяції.” Геохімічне моделювання акреції далі показує, що сучасний підпис P/N Землі найкраще відтворюється планетезималами внутрішньої сонячної системи, або тими, що пов'язані з залізними метеоритами, або тими, що пов'язані з хондритами. “Дослідження свідчить про те, що Земля отримала свої запаси елементів, необхідних для життя, таких як фосфор і азот, переважно з внутрішньої сонячної системи, без значного внеску з хондритів зовнішньої сонячної системи,” зазначив ведучий автор дослідження Дебджіт Патхак, аспірант Університету Райса. Для отримання додаткової інформації про астробіологію в NASA, відвідайте: https://science.nasa.gov/astrobiology Карен Фокс / Моллі Вассер Штаб-квартира, Вашингтон 202-358-1600 [email protected] / [email protected]
Без рейтингу0 коментарів5 хв
Читати статтю→